A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Підгороднянська громада
Тернопільська область, Тернопільський район

Вшануймо наших земляків!

Дата: 25.01.2021 09:50
Кількість переглядів: 91

У ці дні в Україні відзначатимуть  шості роковини драматичних подій зими 2015 року – завершення оборони Донецького аеропорту та одного з найбільших зіткнень на Донбасі  — битви під Дебальцевим,  участь в якій взяли  тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії з усіх боків конфлікту. За даними Генштабу ЗСУ, чисельність українського угруповання в цьому районі становила 4 тисячі 700 бійців ВСУ й близько 500 військовослужбовців Нацгвардії. Їм протистояли понад 10 тисяч бойовиків, найманців і військовослужбовців регулярних частин ЗС РФ. Противник мав перевагу також і в озброєнні – танках, ствольній і реактивній артилерії – в середньому в півтора-два рази.

Найгостріша фаза тривала майже місяць — з 25 січня до 18 лютого 2015 року. Спротив українських військ був дуже наполегливим. Одним із найяскравіших епізодів Дебальцевської епопеї є знаменитий бій біля опорного пункту «Валера». Його боронили бійці ЗСУ зі 128-ї гірсько-піхотної бригади, 17-ї окремої танкової бригади, а також розвідники. Цей бій отримав назву «Сталінград під Санжарівкою». На опорний пункт увірвалися три танки так званого «батальйону «Август» із «ЛНР». Під гусениці Т-72 потрапили троє українських бійців. Ще двоє хлопців отримали важкі травми. Але врешті-решт усі три танки були спалені з гранатометів, а їхні екіпажі майже в повному складі знищені. Ще два ворожі танки та БТР, що наступали на «Валеру», були змушені повернути назад.

Проте чисельна перевага противника поступово позначалася не  на користь захисників. Ключовим епізодом битви за Дебальцево стало захоплення противником населеного пункту Логвинове 9 лютого. Таким чином, бойовики взяли під контроль єдину дорогу, що сполучала Дебальцевську «кишеню» з «великою землею». Ця ситуація мала назву «оперативне оточення», коли фізично «кільця» ще немає, але основні шляхи, якими можна перекидати підкріплення та евакуювати поранених, уже блоковані.

Майже одночасно почалися переговори в Мінську, які мали реалізувати політичну частину сценарію – змусити Україну перед загрозою повного знищення Дебальцевського угруповання, погодитися на вигідні для РФ умови досягнення миру на Донбасі. Результат цієї епопеї відомий: 12 лютого були укладені так звані другі Мінські угоди, умови яких у частині повного припинення вогню не дотримуються досі. Відповідно, не можуть бути дотримані й інші пункти цих угод, що передбачають, серед іншого, невигідну для України широку автономію нині окупованих районів Донбасу зі збереженням на них російського політичного впливу.

За даними Генштабу, під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня до 18 лютого 2015 загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 — взято в полон та 18 зникли безвісти. Але, кажуть у Генштабі, внаслідок скоординованих дій сил АТО замисел противника — оточити наші війська та знищити їх у районі Дебальцевого — був зірваний. Втрати, понесені противником, змусили його відмовитися від подальших наступальних дій.

Сьогодні, згадуючи ці драматичні події, ми з жалем констатуємо, що за цими кривавими цифрами стоять імена і наших із вами земляків — Андрія Капчура і Дмитра Заплітного. Обидва народилися в селі Забойки. У серпні 2014 були мобілізовані в Мучаківську 128 гірсько-піхотну бригаду, після навчання відправлені в зону АТО. 

Андрій спочатку воював під Попасною, потім на опорному пункті «Валера» (висота 307,5) поблизу села Санжарівка у районі Дебальцевого. Був оператором-навідником на БМ ІІ 351 «Лора» . Востаннє на зв'язок із рідними виходив 21 січня 2015 року. Загинув під час бою 25 січня 2015. Довший час вважався безвісти зниклим. Лише у травні тіло Андрія Капчура опізнали за ДНК-тестом.  Поховали героя 19 серпня на цвинтарі в рідному селі біля могили Борцям за волю України.

1 березня 2016 року  за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Капчур  Андрій Володимирович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Посмертно).

Дмитро воював у багатьох гарячих точках. У 20-х числах січня його перекинули в село Новоорлівка Шахтарського району, Донецької області (в районі Дебальцевого), на оборону блок-поста.

28 січня 2015 року оператор  взводу механізованого батальйону, молодший сержант Дмитро Заплітний загинув під час артилерійського обстрілу взводного опорного пункту (блок-пост) від прямого влучання на місце оборони від БМ-21 Град.

Поховали Дмитра у рідних Забойках 4 лютого.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Дмитро Іванович Заплітний посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

Сьогодні ми схиляємо голови перед нашими земляками, перед усіма загиблими бійцями АТО, які поклали власне життя на вівтар незалежності України.

І заради їхньої світлої пам’яті маємо не втрачати віру в перемогу над ворогом та будувати сильну, вільну державу!

.
 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора