У неділю, 14 серпня, громада провела в останню дорогу Володимира Головка
Світлій пам'яті Героя Володимира Головка
... Пробачте рідні за безсонні ночі...
Що вісточки так довго не давав...
Закрилися навіки мої очі,
Життя за Україну я віддав...
А телефон мовчав… Нестерпна тиша
Посилювала невимовний біль,
Мов серце на шматочки хтось покришив .
Думки повзли нелегкі звідусіль.
Здавалось, так ніколи не боліло.
Вже навіть перестали снитись сни.
Десь павутиною надія ще жевріла -
Рідненький, повертайся із війни!
Вдивлялася у сина очі сині
І пригортала доню до грудей.
Як жити далі їй тепер віднині!?
А жити треба - двійко є дітей.
З сльозами їх щодня вкладала спати.
З надією чекала все дзвінка.
Заснули, фото стала цілувати.
І до сорочки потягнулася рука...
Тулила до щоки м'яку тканину.
А серце пробивав кинджалом щем.
І плакала, ридала безупинно.
Ще й небо з нею плакало дощем...
Як довго, рідний, я тебе чекала...
Біль серце на шматочки розривав.
Закриту домовину зустрічала.
Стяг синьо-жовтий вітер розвівав...
Війна спинила стукіт його серця.
І чорна звістка болем обпекла.
Стрічаєм на колінах односельця.
Останній шлях до рідного села...
Ніна Вересюк.
13.08.2022
У неділю, 14 серпня, громада провела в останню дорогу Володимира Головка, який загинув ще 9 липня на Донеччині. Поховали його поряд із побратимом Ярославом Мудрим, з яким вони разом воювали і загинули в один день у місті Часів Яр на Донеччині.
Понад місяць громада жила в очікуванні дива, адже тіло Володимира не було знайдено і він вважався безвісти зниклим. Жевріла надія — може живий, поранений, може повернеться…
Та, на жаль, дива не сталося. 13 серпня громада навколішки і зі сльозами на очах востаннє зустрічала Володимира.
Попрощатися з Героєм прийшло багато односельців, земляків, громадівців. Зібралася чисельна освітянська родина громади, аби підтримати дружину загиблого Тетяну, яка працює в дитячому садку села Почапинці. Для рідних і близьких, земляків, усіх , хто його знав, Володимир Головко назавжди залишиться справжнім патріотом, для якого Україна була понад усе. Був учасником АТО, від початку повномасштабних бойових дій знову став на захист Вітчизни, був призваний ще 28 лютого.
Володимиру 3 липня виповнився 41 рік. Без батька залишилося двійко дітей — дванадцятирічна Софійка і семирічний Матвійкик.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким.
Вічна слава і вічна пам’ять Герою!
