A A A K K K
для людей із порушенням зору
Підгороднянська громада
Тернопільська область, Тернопільський район

Пам’яті Тимотея Бордуляка

Дата: 18.10.2021 11:02
Кількість переглядів: 917

85 років тому, 16 жовтня 1936 року, у селі Великий Ходачків помер український письменник, священик УГКЦ, просвітянський та громадський діяч Тимотей (Тимофій) Гнатович Бордуляк. Тут на сільському цвинтарі його і поховали.

Народившись на Львівщині, Тимотей Бордуляк більшу частину життя прожив на Тернопільському Поділлі, виконуючи душпастирські обов'язки та займачись літературною і громадською діяльністю.

В 1890-1893 роках отець Тимотей був парохом села Голгоча (донедавна Підгаєцького району). До священницької служби він ставився дуже відповідально, вважав її своїм святим обов'язком. Ретельно готувався до кожної церковної проповіді, складаючи детальні тези. Частина їх збереглася у родинному архіві. Проживав у цей час отець Бордуляк у селі Заставці (донедавна Монастириського району). Тут він збирав усну народну творчість, перекладав художні твори з багатьох мов, написав сім оригінальних поезій та перше своє оповідання «Дай, Боже, здоровля корові!», яке було зразу ж опубліковане у львівській газеті «ДІЛО» та стало візитівкою творчості молодого літератора. Іван Франко переклав оповідання польською мовою. Пізніше воно двічі друкувалося у київських видавництвах.

З весни 1893 Тимотей Бордуляк жив і працював на вперше заснованій парафії у селі Городище (донедавна Зборівського району).

В 1900 р. у Городищі та сусідніх Носівцях Тимотей Гнатович організував початкові школи з українською мовою навчання. У Носівцях заклав ще і читальню, заснував і очолив осередок «Просвіти». У 1901 році в селі Городище отець Тимотей розпочав будівництво нової мурованої церкви замість старої дерев'яної.

Село було віддаленим від центру, без своєї пошти, залізничного сполучення, далеко від головних доріг краю. Це створювало труднощі у літературній роботі письменника. І тому в 1905 р. родина перебирається в село Великий Ходачків, розташоване поблизу Тернополя. Це було третє і останнє місце служби Тимотея Бордуляка на Тернопіллі, про яке він на схилі літ писав: «...закуток степового Поділля, і тут я живу вже мало що не 30 літ, і тут я постарівся... Ніде я звідси не виїздив, ніде не був , нічого не видів, тілько Поділля, тілько степ і небо і більше нічого. Я навіть у своїм життю не був у Карпатах. Видів їх здалека, як они тягнуться могутним ланцюгом із заходу на схід, але в самих Карпатах я ще не був і не видів їх красоти...».

У Великому Ходачкові отець Тимотей з родиною пережив Світову війну 1914 року. Тут він пізнавав світ і людей. В багато чому автобіографічному оповіданні «Татаре» так про це писав: «Не раз я собі думав: не судилося мені подорожувати по широкім світі і пізнавати світ і людей... Я багато навчився і пізнав багато людей, і все в своїй хаті: пізнав сибіряків, українців, поляків, литовців, латишів, естонців, грузинів, жидів, чукотців, татарів — всі вони були в моїй хаті і зі мною розмовляли». Змальовані події відбувалися саме в роки І-ї Світової війни (1914 р.).

У Великому Ходачкові Тимотея Гнатовича обрали головою сільського осередку «Просвіти», членом управи шкільними справами. З його допомогою було засновано кооператив «Сільський господар», позичкові каси. Виконуючи душпастирські обов'язки, отець часто відвідував селян у їхніх домівках, розмовляв з ними, давав корисні поради, пізнавав їхнє життя, вникав у їхні справи. І таким чином знаходив теми для нових творів.

Бордуляк вів широке листування із сучасними йому письменниками, літературознавцями, видавцями, підтримував постійні контакти з Іваном Франком, Осипом Маковеєм, Михайлом Коцюбинським, Григорієм Величком, Василем Стефаником, Андрієм Чайковським, Богданом Лепким, Іванною Блажкевич, Осипом Назаруком, та іншими.

Класик української літератури Іван Франко ставив його в ряд провідних письменників того часу. «Автор простих, невимушених та теплим почуттям огрітих оповідань» — казав він про нього. Вони листувалися. Отець Тимофій отримував від того неабияку моральну підтримку.

Усе життя Тимотей Гнатович працював на полі, доглядав сад, обходив худобу — адже у нього було четверо дітей. Грошей же на життя не вистачало.

Отець Тимотей був великим патріотом, мав велике співчутливе серце,

користувався великим авторитетом серед простого народу та священства. Був обраний Ординаторським шкільним комісаром, містодеканом Козлівського деканату, радником Митрополичої Консисторії. Під час Голодомору 1932-1933 років у Радянській Україні разом з Іванною Блажкевич організував збір збіжжя на допомогу голодуючим.

Наприкінці 1935 року, ідучи на уроки в сусіднє село Забойки, де вчителював у початковій українській школі, отець Тимотей простудився і дуже захворів. 16 жовтня 1936 року він відійшов у вічність. У день похорону падав дощ. Але провести пароха в останню путь прийшло багато людей, навіть з навколишніх сіл і міст. Поховали його у Великому Ходачкові в сімейному гробівці.

На Тернопіллі бережуть пам'ять про Тимотея Бордуляка як про людину, що багато потрудилася для духовності і культури краю. У Великому Ходачкові на будинку колишнього проборства, де в 1905-1936 роках проживав священик, а зараз розміщується сільський клуб, у березні 2016 року відкрито кімнату-музей Заходячи до кімнати, одразу помічаєш священицьку рясу. На столі — позолочена чаша для причастя, поруч із нею Євангеліє.

Вчителька Великоходачківської школи Ольга Іванівна Деркач, яка була одним з ініціаторів створення музею і сьогодні опікується ним, може годинами розповідати про славетного земляка, його творчість і душпастирську діяльність.

Художня спадщина Тимотея Бордуляка невелика за обсягом і небагата на жанри: 8 поетичних творів, кілька десятків оповідань, нарисів, новел; переклади, листи; не все, відоме нині, опубліковане і чекає «свого часу». Але вона сповнена гуманізму, любові та пошани до людей, у ній правдиво показано важкі умови життя сільської бідноти та високі моральні якості простих людей. Без неї ми не мали б такої повної та ясної картини духовної атмосфери переломної епохи; без неї збідніла б наша уява про світогляд, духовний і філософський зміст буття галицького селянина на зламі двох епох, його стражденну долю й уперту здатність у найскладніших умовах жити і залишатися людиною.



Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано